Еверест - вершина, яка як магніт вабить до себе багатьох шукачів пригод. Вершина, про яку чули всі, і лише деякі бачили своїми очима. І звісно ж, це вершина, яка бачила загибель багатьох відомих альпіністів і місцевих шерпів-провідників. І якщо про загибель альпіністів знають багато і встановлено меморіальні дошки на їх честь, то про шерпів-провідників, без яких практично неможливо було б сходження на Еверест, дуже часто ніхто не знає і про них мало згадують. Шерпи - це корінна і найчисленніша народність, що населяє цей регіон. Ці люди одні з найсильніших і витривалих на Землі. Саме вони роблять можливим сходження на вершину світу - Еверест. Існує жарт в альпіністському світі: альпіністи йдуть в перший висотний табір - шерпи вже розкладають другий, альпіністи йдуть в другий - шерпи в третьому п'ють чай! Найцікавіше в цьому жарті, що це не жарт.
Сходження на Еверест надзвичайно дороге задоволення в середньому 50-70 тис. доларів, не всі можуть собі таке дозволити, тож багато туристів з усіх куточків світу роблять собі похід до базового табору Евересту. Такий похід дає змогу сповна і продовж багатьох днів насолодитися видами на найвищу вершину світу і оточуючих її гігантів в національному парку Sagarmatha. Крім величних гірських вершин під час такого походу є змога познайомитися з культурою, побутом і релігійними пам'ятками однієї з найдивовижніших країн світу – Непалом.
Цей похід залишається одним з найбільш складних і небезпечних через висотну хворобу. Складність пов'язана також з великими фізичними та психологічними навантаженнями, яких зазнає турист у високогір'ї. Тривалі переходи від табору до табору, які займають, часом, по багато годин поспіль, йти доводиться в круту гору, по камінню, а потім і по льодовику, по снігу. Крім того, нам доводилося нести наплічник вагою 10-12 кілограмів. І так кожен день - відмінна перевірка на міцність!
Тож у квітні цього року здійснила свою мрію про похід Гімалаями група учасників зі Львова, яка складалася з 5 чоловік: професора Бехти П.А. із сином Тарасом та трьома його друзями-програмістами Назаром, Петром і Романом. Тарас, як ініціатор та організатор подорожі, заздалегідь розробив всю логістику маршруту. Програма походу була побудована так, щоб організм максимально м'яко переніс акліматизацію і ми відчували себе добре. Нами було обрано один з найскладніших трекінгів, який називають “Трекінг трьох перевалів” (Three passes trek), на маршруті якого потрібно було подолати три з найвищих перевалів світу (Kongma La – 5535 м, Cho La – 5420 м, Renjo La – 5390 м), кожен вище 5000 м, два льодовики (Khumbu та Ngozumpa) базовий табір Евересту (5364 м), вершину Kala Patthar (5648), озеро Gokyo (4900 м) тощо, але про це трішки пізніше. Згідно рекомендацій на такий похід потрібно 21-24 дні. Звичайно ж, всі члени групи повинні були подбати про відповідне туристичне спорядження та фізичну форму. Серед спорядження акцент в-першу чергу робився на взуття, адже передбачалося пройти гірськими стежками понад 200 км, та окуляри із ступенем захисту 4+, щоб зберегти зір, особливо при поєднанні дії сонця та сліпучого снігу. Адже вже після кількох хвилин без окулярів на яскравому сонці починаються неприємні відчуття в очах. Не забуваємо про підвищену сонячну радіацію - коли незахищена шкіра може отримати опік за якісь півгодини, тож беремо з собою крем від засмаги з захистом 50+. Брали з собою також туалетний папір, непальці ним не користуються. Купувати його в лоджах дорого.
Старт було заплановано на початок квітня, коли погодні умови найбільш сприятливі як для такого походу, так і для сходження на Еверест. Туристичний сезон в Непалі зазвичай триває від березня до кінця травня та жовтень-листопад, оскільки решту календарних днів: червень-серпень це сезон дощів, а низькі температури в зимовий період навіть місцевих мешканців зганяють з висоти у низини, зокрема в Катманду, столицю Непалу. Учасники походу, та зрештою як й усі домашні, переживали, адже невідомо як поведеться організм людини у досить екстремальних умовах: різка відмінність клімату порівняно з Україною, зокрема Львовом, 3.45 годинна різниця в часі, перепад висот.
Під час руху разом з потом турист втрачає багато рідини, з якої виходять з організму мінерали і вітаміни. Щоб максимально відшкодувати втрати і полегшити організму перенесення випробування висотою і фізичні навантаження, перед походом за кілька тижнів пропили курс звичайних полівітамінів.
Для підтримки сил під час багатогодинного руху, організму необхідно поповнювати запас енергії. Ми впродовж дня випивали багато чаю, а також брали з собою ще й воду. Запаслися також шоколадними батончиками Снікерс, якими ласували на кожному привалі, особливо долаючи перевали.
Особливістю такого сходження є те, що слід дотримуватися правильного набору висоти. За один день перепад висот був 400-500 м, але набравши певну висоту, ми залишали наплічники в місці нашої ночівлі і намагалися піднятися на найближчу вершину на 400-500 м вищу нашого місця зупинки на ночівлю. Після цього спускалися донизу і ночували. Це робилося для того, щоб організм краще адаптувався до висоти. Звісно, що перед поїздкою було переглянуто багато інформаційних матеріалів та рекомендацій, відгуків попередників про те як адаптовуватися до висоти, яке спорядження брати, взуття. Особливий акцент також було зроблено на ліки, кожен учасник мав аптечку з найнеобхіднішими ліками, але на щастя майже нічого не знадобилося. Кожен з нас ніс наплічник вагою 10-12 кг, тільки найнеобхідніше для походу, жодного провіанту з собою не брали. Кожна зайва річ це зайві кілограми, а бувало що вдень ми проходили понад 20 км. Можна було б найняти собі шерпів-носіїв (портерів), які будуть за 20-25 USD в день нести ваш вантаж, але ми відразу вирішили, що відмовляємося від допомоги шерпів-носіїв та від гіда-провідника, якому теж за один день треба було б платити 20-25 USD. Як з’ясувалося пізніше дуже багато людей користуються такими послугами. Жоден із учасників про таке спільне рішення не жалкував. Харчування всюди було досить пристойне, кухня європейська, їжа смачна, особливо після щоденних переходів. Особливо смакував часниковий суп, який досить корисний для доброї акліматизації в горах, власне помічний від високогірної хвороби. Замовляли його ми кожного дня. Меню у всіх лоджах надзвичайно різноманітне. Правда ціни на їжу зростають пропорційно з висотою. В середньому за день витрачали 20-25 USD.
Вода в горах надзвичайно чиста, але її не рекомендують вживати без обробки, зважаючи на те, що її мікроорганізми відрізняються від тих, які присутні у наших місцевостях. Для знезараження води кожен з нас мав спеціальні таблетки, але практично ми їх не використовували. Особливо після того як ми спробували непальські чаї. Тож тричі на день, вранці, в обід та ввечері на нашому столі був непальський чай, ми смакували імбирний (теж допомагає акліматизуватися та краще переносити висоту), жасминовий, м’ятний та лимонний. Мабуть на день кожен з нас випивав 2.5-3.0 літри чаю. І через це спрага не відчувалася, організм отримував необхідну кількість рідини у вигляді чаю.
Місцеві люди – непальці – дуже щирі, приязні, відкриті та горді люди. З повагою ставляться до туристів, оскільки це одне з найбільш важливих, якщо не основне, джерел їх доходу. Працюючи надзвичайно важко, носячи важкі вантажі на різні висоти, до поселень, до базових таборів вершин, заробляють відносно небагато. Найбільше заробляють провідники, які спочатку готують табори (базовий, проміжний), трасу і ведуть альпіністів на вершину. В середньому портери, які працюють з туристами носять 30 кг вантажів, але в весняний сезон, коли є експедиції на Еверест, вони можуть нести подвійні, а то і потрійні норми. Портери, які працюють для місцевих потреб, носять значно більше, оскільки в них оплата за вагу – 50 рупій/кг. Тому часто можна побачити портерів, які несуть і по 100 кг.
На початку нашого маршруту зустрічалися також мули та ослики для перенесення вантажів. Але найбільш популярний транспорт – це яки – в’ючні тварини. Ці сумирні та витривалі істоти, які крім того, що доставляють вантажі на висоту понад 5000 м, ще й забезпечують місцевий люд “паливом”. У кожній лоджі (так називається будинок, в якому зупиняються для відпочинку та ночівлі туристи) посередині є пічка-буржуйка. З’ясовується, що кізяки яків після висихання є основним паливом для приготування їжі та обігріву приміщення, в якому туристи відпочивають під час вечері або сніданку. Причому неприємного запаху практично не відчувається.
Місцеві господарі лоджів дуже раді, якщо туристи, які в них зупиняються, замовляють у них їжу і якомога побільше для сніданку, обіду чи вечері. Тоді навіть ночівля є безплатною або за символічну оплату, а також можна зарядити телефон та отримати безплатно інтернет. Приміщення для спання – це окремі кімнатки (бокси), стіни яких зазвичай тільки з тонкої фанери, де є тільки два ліжка для спання без шафи, столика, стільчиків. Комфорт тут мінімальний. Ліжка застелені чистою постільною білизною, є тепла ковдра. Ми зазвичай користувалися своїми спальниками і накривалися ще й теплою ковдрою. Жодного опалення в кімнатах не передбачено. Температура, що в кімнаті, що ззовні лоджі, практично однакова. Вранці прокидаємося, хочемо виглянути у віконце, а воно замерзле. Електрика є майже у всіх лоджах, але в кімнатах жодної розетки не було. У більшості ж випадків у їдальні є загальна розетка, користування якою платне - близько 100 рупій (1 дол) за годину або за заряд пристрою (2-3 USD), як вийде домовитися. Душ і туалет майже завжди спільні, але бувають і в кімнатах. Вартість душу 5-6 USD. Туристи збираються у їдальні навколо пічки-буржуйки, замовляють собі їжу, приймають їжу та діляться своїми враженнями від походів. Увечері, коли сутеніє і заходить сонце стає холодно, заповзаємо у свої спальники, вранці прокидаємося віконця позамерзали, а надворі вже лежить сніг, який за кілька годин, як вигляне та пригріє сонце відразу ж зникає.
Щоб дістатися Непалу ми заздалегідь (десь за пів-року до початку походу) скористалися послугами авіакомпанії FlyDubai, купивши авіаквитки за вигідними тарифами за маршрутом Київ – Дубай – Катманду – Дубай – Київ. До Києва зі Львова і назад добиралися потягом.
Маршрут походу був таким (в дужках зазначено висоту):
Lukla (2860 м) - Namche Bazar (3440 м) - Khumjung (3780 м) - Namche Bazar (3440 м) - Tengboche (3867 м) - Pangboche (3930 м) – базовий табір Ama Dablam (4600 м) - Pangboche (3930 м) - Dingboche (4410 м) - Chukung (4730 м) – вершина Chukung Ri (5550 м) - Chukung (4730 м) – перевал Kongma La (5535 м) – льодовик Khumbu - Lobuche (4910 м) - Gorak Shep (5140 м) – базовий табір Everest (5360 м) - Gorak Shep (5140 м) – вершина Kala Patthar (5648 м) - Gorak Shep (5140 м) - Lobuche (4910 м) - Dzonglha (4830 м) – перевал Cho La (5420 м) – льодовик Ngozumpa - Gokyo (4790 м) - Gokyo lake (4900 м) - Gokyo (4790 м) – перевал Renjo La (5390 м) - Lungden (4380 м) - Namche Bazar (3440 м) - Lukla (2860 м).
День 1-3. Переїзд потягом з Львова до Києва (5 год 45 хв), далі переліт з Києва до Дубай (5 год 40 хв) та з Дубай в Катманду (4 год 35 хв).
Виїхавши зі Львова о 11:27, ми приземлилися в Катманду о 15:35 місцевого часу (18:20 київський час), тобто в дорозі ми провели близько 19 год. Вже приземлення в Катманду справило на нас велике враження, оскільки місто знаходиться на висоті 1400 м над рівнем море і літак летить над горами і приземляється серед гір. Вже під час посадки, дивлячись в ілюмінатор, і з перших кроків після виходу з літака в аеропорту, розуміємо, що потрапили в абсолютно інший світ, який разюче відрізняється від усього звичного. На наше велике здивування прямо в аеропорту стояли апарати, за допомогою яких ми швидко оформили і подали заявки на оформлення візи і десь через 15 хвилин отримали візи в Непал. Вартість візи: до 15 днів - 25 USD, до 30 днів - 40 USD, до 90 днів - 100 USD. Ми брали візу до 30 днів. Міняємо швидко гроші, отримуємо непальські рупії. Курс приблизно 100 рупій до 1 долара. Щасливі, з візами, з рупіями та багажем покидаємо приміщення аеропорту і потрапляємо на площу стоянки таксі. Всі водії разом з туристами галасують, домовляються за ціну, водії звісно намагаються запропонувати свої послуги за якомога вищою ціною. Ми теж поринаємо у цей суцільний галас, торгуватися ми вміємо і вже через 5 хв сидимо в таксі, маленьке Suzuki і вирушаємо в саме серце Катманду, туристичний район Thamel, до свого готелю. Що на вулиці, що в середині таксі, гаряче та душно, близько 25-28 оС. Поселяємося в невеличкий готель, приймаємо душ, перевдягаємося і вирушаємо на коротке, вечірнє знайомлення з Катманду, столицею однієї з найдивовижніших країн світу - Непалу!. 
Катманду - галасливе місто, а особливо його туристичний район Thamel, в якому ми й зупинилися перед і після походу. Навіть у туристичному районі Thamel вулички та будівлі – це повний “шанхай” в нашому розумінні, будівлі як курники ліпляться одна до одної. У 2015 році у Непалі був сильний землетрус, то ж і досі деякі вулиці Катманду являють собою дуже жалюгідне видовище з руїнами завалених будинків, тротуарів. Місто дуже брудне, з купами сміття, жахливим смородом і смогом. Як і багато інших людей, туристів і місцевих, ми користувалися марлевими пов’язками, якими хоч трохи фільтрували повітря. Окремо слід сказати про рух транспорту на вулицях: це суцільний потік машин, скутерів, мотоциклів, велосипедів і пішоходів, які рухаються суцільним потоком, в т.ч. по зустрічних смугах, лише для них зрозумілих правилах. У цьому галасі чутно тільки сигнали, які подають водії із своїх машин, мовляв я їду, дивіться, будьте обережні. І тим не менше, жодного разу ми не зауважили ані аварії, ані нервових зривів чи з’ясування стосунків, як це звично відбувається у нас. Громадський транспорт – автобуси різного класу і “маршрутки” (значно менші, ніж в Україні). Окрім водія, доводилося спостерігати за роботою “штурмана”, якщо можна так сказати, особи яка сидить біля водія або просто стоїть у дверях автобуса чи маршрутки, збирає гроші за проїзд та подає водієві сигнали ударами руки по корпусу маршрутки чи автобуса, тим самим сигналізуючи водієві, коли зупинитись, коли рушати, чи вписується транспорт між інших авто і т.д.
Ми передбачили ще один день для себе, щоб зробити необхідні дозволи для походу. Відпочивши в готелі після тривалої подорожі на другий день вирушаємо до центру, який такі дозволи видає. З’ясовується, що для нашого маршруту дозвіл потрібно оформити та купити на початку маршруту в Lukla. Тож маємо ще один день для ознайомлення з Катманду та для акліматизації. Багато туристів намагаються звести до мінімуму своє перебування в Катманду, зважаючи на бруд, антисанітарію, смог, важке повітря. Вибору в нас не було, оскільки у нас були заздалегідь куплені авіаквитки з фіксованою датою з Катманду в Lukla.
День 4. Переліт з Катманду в Lukla (2860 м), перехід з Lukla в Namche Bazar (3440 м); пройдено - 22,4 км, набір висоти – 1135 м, спуск – 362 м.
З Катманду, вже внутрішніми авіалініями, група повинна була продовжити політ до Lukla, місця з якого й починаються походи на Еверест. Аеропорт Lukla - один з найбільш небезпечних аеропортів у світі (див. більше тут https://en.wikipedia.org/wiki/Tenzing%E2%80%93Hillary_Airport, http://www.outdoorukraine.com/content/view/1118/201/lang,ru/). Довжина злітної смуги всього 527 метрів, нахил злітної смуги становить 10-12 градусів. Такий ухил сприяє ефективному зльоту і гальмуванню на такій короткій смузі. Насправді рахунок 527 метрів ведуть від будівлі аеропорту, сама ж смуга, здається, довжиною всього 200 метрів. Аеропорт знаходиться високо в горах- 2860 м над рівнем моря, з одного боку смуги обрив близько 700 метрів, з іншого - скеля. Плюс вузька ущелина, в яку влітають літаки - досить складне місце для маневру. Тому приземлятися тут треба тільки в одному напрямку і тільки з першого разу. Пілоти кажуть, що після того як літак перетинає річку, шляху назад немає - він повинен приземлитися, другий захід неможливий. Приходиться покладатися на майстерність пілотів і Божу волю! Посадка в Lukla здійснюється тільки вручну - за Правилами візуальних польотів, адже в аеропорту є тільки радіостанція, і ніякого іншого радіолокаційного обладнання немає. Загалом створюється відчуття, що ви сідаєте і злітаєте з палуби авіаносця, тільки високо в горах! Літають літаки один за одним з інтервалом приблизно 15 хвилин (щоб встигнути перевезти всіх туристів, поки сприятливі погодні умови), абсолютно не дотримуючись графіка, приблизно як в наших містах маршрутки. Польоти продовжуються поки погода не зіпсується, зазвичай до після обіду. Те ж саме і при зворотному перельоті Lukla - Katmandu.
Авіаквитки компанії Tara Airlines на внутрішні рейси з Катманду в Lukla в обидві сторони було куплено також заздалегідь. Зворотні квитки купили з фіксованою датою, оскільки у них вищий пріоритет при реєстрації на рейс - більше шансів полетіти вчасно. У зв'язку з погодними умовами може не бути рейсів з Lukla пару днів, і в такому випадку спочатку відправляють пасажирів у яких квитки на минулі дати, а вже потім відправлять вас, тобто в останню чергу. Квитки купляли з запасом в кілька днів, для того щоб у разі вибиття з графіку мати 1-2 дні в запасі. Плюси і мінуси такої купівлі: добре що маєш квитки на конкретну дату та годину вильоту, мінус – чи вдасться вчасно вилетіти, залежить від погоди, можна кілька днів чекати доброї погоди. Аеропорт Lukla знаходиться на великій висоті 2860 м і там часто псується погода. Зрештою так і сталося.
На 9:30 у нас авіаквитки на переліт з Катманду в Lukla. Біля 7:00 ми вже в аеропорту, галас неймовірний, контролю багажу в принципі як такого й не було. Кілька рейсів відправляють на Lukla і настає пауза, погода в Lukla робиться несприятлива для польотів літаків. Близько 9:00 починаємо відчувати і розуміти, що вилетіти сьогодні не вдасться. Працівник аеропорту зі стійки підходить до нашої групи я запрошує глянути на монітор комп’ютера, злітна смуга аеропорту в Lukla в сильному тумані, рейси припиняються. Оскільки наступні рейси переносилися на інший день, то відповідно в аеропорту Катманду нагромадилася велика кількість людей, деякі очікували вильоту вже 2-3 дні. Наш рейс також переносився на інший день. Нам не дуже хотілося проводити ще одну, а може й не одну, залежно від погоди, добу в Катманду. Але наші хлопці, маючи досвід вирішення проблем чисто по-українськи знайшли місцевих “рєшал”, вірніше спочатку вони нас знайшли, запропонувавши свої послуги доправити нашу групу в Lukla гелікоптером. Це типова практика, щоб у разі негоди вчасно дістатися Lukla. У зв’язку з негодою, наші авіаквитки відразу анулювали з відшкодуванням коштів і ми, “поторгувавшись”, вирішили летіли гелікоптером. А щоб було дешевше, то до нас долучилася ще туристка зі Швейцарії. Нас провели через термінал, в якому на свої рейси очікувала вже велика кількість туристів, посадили в мікроавтобус і відвезли до гелікоптерів. Настрій у всіх був піднесений, що ми вже в гелікоптері, летимо над Гімалаями, милуючись неймовірними краєвидами. Внизу зміїлися звивисті гірські річки, петляли дороги і простягалися смарагдові поля-тераси. Навіть, неочікувано для всіх, політ гелікоптером приблизно 40-45 хв був досить комфортним і біля 11:00 щасливі ми приземлилися в аеропорті Tenzing–Hillary - перших альпіністів, що зійшли на вершину Евересту в далекому 1953 році. Lukla – невеличке поселення. Відійшовши від аеропорту кілька хвилин зупинилися в невеличкому кафе, щоб перекусити, випити теплого чаю, перевдягнутися в туристичне спорядження і почати, нарешті свій довгоочікуваний похід. Відпочивши трохи, приблизно о 12:00 на виході з Lukla придбали дозволи на похід і вирушили в свою мандрівку.
Зазвичай перехід від Lukla до Namche Bazar туристи розбивають на два дні, роблячи перепочинок і ночуючи в якомусь з одних поселень посередині цього переходу. Ми ж вирішили вкластися в одноденний перехід. Йдемо вгору за течією річки Dudh Kosi, постійно переходячи з берега на берег, користуючись знаменитими навісними мостами, їх на початку маршруту є багато. Dudh Kosi (молочна ріка) - одна з найбільш високогірних і важкопрохідних річок світу. Попри це проходимо через невеличкі гірські поселення, гарний ліс, красиві краєвиди, монастирі високо в горах в скелях. На наше величезне здивування місцеві жителі вирощують капусту, картоплю, цибулю і багато інших культур практично до висоти 3700 метрів. Практично по всьому нашому маршруту високо в горах уздовж доріг/стежок зустрічаються величезні каменюки, з висіченими на них мантрами-молитвами. За віруваннями буддистів, мантри зчитує вітер і розносить їх по долинах, тим самим облагороджуючи простір і заряджаючи його позитивними вібраціями. Крім того, красиві молитовні барабанчики обіцяли гармонізацію душевного стану і плюс в карму кожному, хто їх розкрутить. У кожному барабані знаходяться сувої мантр, розкручуючи які людина «оживляє» молитовну енергію. По всьому маршруту, навіть дуже високо в горах, на перевалах непальці також вішають молитовні прапорці, для того щоб відлякувати злих духів. Часто зупиняємося, хочеться багато фотографувати. Хоча є розуміння того, що часті зупинки для фотографій вносять корективи в тривалість переходу. Зустрічаються туристи, які вже завершили свій похід і повертаються в Lukla, а також шерпи-носії, мули та невеликі ослики, які несуть на собі вантажі, доставляючи їх вище. Згодом виходимо до знаменитого навісного мосту Hillari. Якщо хтось дивився фільм «Еверест», то напевно впізнає це місце.
Відразу за мостом починається крутий підйом до Namche Bazar, посеред якого буде оглядовий майданчик на Еверест. Але в перший день походу ми не побачили Евересту, оскільки дісталися до цього оглядового майданчику, коли вже було темно, надходила ніч. Ще годину-півтори надзвичайно крутого підйому - і ми в столиці шерпів. Вже ніч на дворі, зробилося дуже холодно, змерзлі, виснажені довгим переходом, шукаємо місце для ночівлі. Знаходимо, як з’ясується пізніше, дуже добре місце з привітними господарями (Лакпа з дружиною), заселяємося і відразу на кухню щось поїсти і звісно гарячий чай. Чай супер! Плануємо зупинитися в Namche Bazar на один день, щоб зробити вилазку на найближчу гору і ознайомитися з околицями, в даному випадку селище Khumjung, щоб організм краще звик до нестачі кисню. Господар виявився надзвичайно гостинним і симпатичним непальцем. Цей будинок він успадкував від своїх батьків і живе в ньому разом зі своєю сім’єю, дружиною та двома дітьми. Під час вечері, сніданку, обіду він залюбки сідав з нами до столу і розпитував звідки ми, давав свої поради як краще адаптуватися до висоти, як правильно набирати висоту та з якою швидкістю рухатися під час переходів. Висота - ось головна складність походу до Евересту. Тут важливо не поспішати, чи не ухилятися і максимально відповідально підійти до акліматизації.
Тож у головному місті шерпів нам належало провести дві акліматизаційні ночі та один день. Для того щоб знизити ймовірність висотної хвороби, необхідна хороша акліматизація. Це означає, що за добу допустимий 500-800-метровий набір висоти. Побувши на певній висоті достатню кількість часу - від 2-4 годин до доби, організм звикає до кількості кисню і тиску. А при проходженні перевалів з амплітудою висот більше 800 метрів вкрай небажано затримуватися більше години в піковій точці.
День 5. Акліматизація в Namche Bazar (3440 м) - Вилазка в Khumjung (3780 м) - Namche Bazar (3440 м); пройдено - 9 км, набір висоти – 578 м, спуск – 569 м.
Ввечері, зайшовши втомленими в Namche Bazar, ми не могли бачити жодних околиць бо було вже темно. Прокинувшись вранці і визирнувши у віконце, ми побачили неймовірні пейзажі. Поснідавши рано вранці ми вирушили на акліматизаційну прогулянку до висотного готелю “Everst View” і селища Khumjung. У цей день ми мали набрати висоту близько 500 метрів і спуститися.
Відразу над Namche Bazar відкриваються вершини Евересту, Lhotse (8516 м), Nuptse (7861 м), Ama Dablam (6812м ), Taboche (6542 м), Arakamtse (6423 м), Kongde-Ri (6187 м), Thamserku (6623 м). Панорама, від якої перехоплює подих! Продовжуємо нашу прогулянку до готелю “Everest view hotel” і в село Khumjung. Готель “Everest View” в Непалі — найбільш високогірний в світі готель. Будівля розташована на висоті 3,880 метрів над рівнем моря, тому в кожному номері є балони з киснем. Гостям закладу гарантовані захоплюючі краєвиди на Еверест. Охочих на знамениту гірську вершину може доставити гелікоптер, є кілька майданчиків для гелікоптерів. У селі Khumjung дивимося школу Hillari, комп’ютерний клас школи. Село розташоване на висоті 3780 м біля підніжжя священної гори Khumbu (5761 м).
День 6. Namche Bazar (3455 м) - Tengboche (3852 м) – Pangboche (3948 м); пройдено - 16,7 км, набір висоти – 1122 м, спуск – 626 м.
Красивою і на подив рівною дорогою йдемо в сторону Tengboche, милуючись кращими видами на Ama Dablam. Проходимо ступу Tenzing Norgay, знову згадуючи кадри з «Евересту». По дорозі зустрічаємо старенького дідуся-непальця, який сидить днями під пекучим сонцем і збирає кошти (пожертви туристів) на утримання дороги. Він сам її підтримуємо в належному стані вже впродовж багатьох років.
Спускаємося до річки Dudh Kosi, проходимо черговий підвісний міст і після армійського КПП починаємо грандіозний 600-метровий підйом до селища Tengboche. Нас чекали десь дві години затяжного підйому. Пече сонце. Це непросто, але ми впоралися і ми в Tengboche, практично виходимо відразу до відомого монастиря Tengboche, який є найбільш шанованим серед шерпів в регіоні Sagarmatha (Евересту). Альпіністи, які йдуть на Еверест, відвідують пуджу в даному монастирі, для того щоб похід до вершини світу пройшов успішно. Цей відрізок шляху ми пройшли досить швидко, часу багато і ми вирішуємо продовжувати похід. Кілька невеличких гірських поселень, знову підвісні мости. Вже близько до Pangboche перед черговим переходом через підвісний міст починається дощ із снігом, сильний вітер, а нам якраз потрібно перейти міст і круто підніматися вгору. Вибору іншого немає, помалу піднімаємося, йти важко, сніг з дощем заліплює обличчя. Зрештою долаємо й цей відрізок маршруту і доходимо до роздоріжжя: стежка до нижнього Pangboche і стежка до верхнього Pangboche. Втомлені йдемо до нижнього Pangboche, щоб скоріш віднайти житло і зігрітися. Заселяємося, обідаємо та відпочиваємо. Сніг з дощем вщухли, зробилася сонячна погода, але холодно, настає вечір. Одягнули пухові куртки і на подвір’я робити фотографії. З цього місця відкриваються неймовірні краєвиди на Ama Dablam, стіну Nuptse і восьмитисячник Lhotse. «Ама» означає «мати або бабуся», а «Даблам» - спеціальна прикраса жінок-шерп. На горі є висячий льодовик, який нагадує Даблам, а гребені гори, які розходяться в сторони, схожі на материнські руки, розведені для обіймів.
День 7. Акліматизація в Pangboche (3948 м) – базовий табір Ama Dablam (4600 м) - Pangboche (3948 м); пройдено - 9,8 км, набір висоти – 722 м, спуск – 701 м.
Прокинулись вранці, віконце замерзло, а надворі лежав сніг. Сьогодні у нас знову день акліматизації. Поснідавши, без наплічників вирушаємо до базового табору вершини Ama Dablam. Йти доводиться по камінню, який покритий снігом, слизько, йти важко. Крім того, сильна мряка та вітер. На початку ще бачимо чагарники, але згодом лише кам’яні гори. Якщо ще ввечері насолоджувалися неймовірними краєвидами, то вранці не зовсім впевнені чи побачимо Ama Dablam у всій її красі. Але йти потрібно для акліматизації. І все ж таки нам тут поталанило, зрештою як і під час всього походу. Набравши необхідну висоту, туман і хмари залишились внизу, а перед нам красувалася Ama Dablam. На відміну від базового табору Евересту, базовий табір Ama Dablam був небагатолюдним. Намилувавшись краєвидами, почали спускатися до Pangboche, вийшло сонце, сніг розтанув, стало тепло і йти якось веселіше.
Повернувшись в Pangboche, пообідали і пішли оглядати селище. Відвідали один з найстаріших монастирів, в якому зберігається рука Єтті.
На превеликий жаль, з цього селища ми продовжуватимемо наш похід вже в чотирьох. Вже під час сходження до базового табору Ama Dablam одному з наших колег вже було дуже важко йти. Повернувшись в Pangboche, йому стало зовсім погано, піднялася температура, почало морозити, біль в грудях, кашель. Почалася гірська хвороба. У таких випадках треба якомога швидше спустися вниз. Був вечір, спускатися донизу він сам не мав змоги. Вирішили не ризикувати, подзвонили в страхову компанію. Спочатку компанія перевірила його особисті дані, переконавшись, що телефонує дійсно ця особа, з’єднала його з лікарем. Лікар вислухавши симптоми, дав згоду на евакуацію нашого колеги в Lukla гелікоптером. На ранок нашому колезі легше не стало, але на щастя дійсно з самого ранку передзвонили зі страхової компанії і попросили підготуватися для евакуації, гелікоптер в дорозі. Ми не пожалкували, що обрали саме цю страхову компанію. Піднялись на гірку з майданчиком для посадки гелікоптера. Гелікоптер прилетів вчасно, попрощались з нашим колегою, гелікоптер з ним відлетів на Lukla. З Lukla його доправили в лікарню Катманду, де йому надали першу допомогу, але після кількох днів він вимушений був повернутися у Львів і продовжити лікування. Добре, що всі витрати компенсувала страхова компанія. А ми ж, трохи сумні, пішли продовжувати наш похід. В Pangboche практично кожен з нас відчував біль голови, хтось на підйомі, а хтось під час спуску. У мене після повернення з базового табору Ama Dablam в Pangboche теж нестерпно боліла голова, обідати зовсім не хотілося. Організм почав реагувати на висоту, брак кисню, зміну тиску.
День 8. Pangboche (3948 м) - Dingboche (4410 м); пройдено - 6,42 км + 3,1 км для набору висоти, набір висоти – 447 м, спуск – 103 м.
Цей перехід в принципі був легким порівняно з іншими. Почалися зовсім інші гори, суворіші, без лісу. Небо тут особливе, по-справжньому синє, а хмари просто пливуть над нашими головами. Відразу знайшли нашу лоджу, нам порекомендував її господар, в якого ми зупинялися в Namche Bazar. Він ще й записку написав для власника лоджі в Dingboche, зробити максимум знижок для нас, оскільки ми багато замовляємо їжі, а для непальців це основне джерело доходу. Тож ми отримали безплатну зарядку для своїх телефонів та “павербанків”. Вже з цього селища електрика тільки від сонячних батарей. Після обіду піднялися на найближчий пагорб. Гуляємо, акліматизуємося, фотографуємо і ближче до вечора повертаємося в Dingboche. 
День 9. Dingboche (4410 м) - Chukung (4730 м) – базовий табір Island Peak; пройдено - 13 км, набір висоти – 718 м, спуск – 330 м.
Рано вранці з Dingboche вирушаємо до селища Chukung. Цей перехід теж легкий, невеликий набір висоти, переноситься легко. Заселяємося в лоджу, обідаємо, залишаємо замовлення на вечерю і після обіду, для кращої акліматизації вирушаємо до озера базового табору вершини Island Peak (6189 м). Ми досягли дуже важливої висоти і, перш ніж продовжити її нарощувати, ми повинні дати організму час для адаптації. До базового табору Island Peak ми не добралися, залишилось якихось 200-300 м, але почало сутеніти і щоб встигнути повернутися в Chukung ми вирішили повертатися назад.
День 10. Chukung (4730 м) - вершина Chukung Ri (5550 м) - Chukung (4730 м); акліматизаційний день перед першим перевалом; пройдено - 6,8 км, набір висоти – 662 м, спуск – 671 м.
Сьогодні акліматизаційний день. Маємо наміри піднятись на Chukung Ri (5550 м). Це важкий затяжний підйом з перепадом у 800 метрів. Підйом дійсно доволі важкий. Мало того, що доволі крутий, так ще й вітер і висота. Ішлось цілком нормально, трохи важко, інколи сильно не вистачає кисню, треба зупинятись, щоб віддихатись, але йти цілком можна. Гарний вигляд на навколишні гори. Прямо перед нами стіна Nuptse, правіше – стіна Lhotse, зліва – льодовик Nuptse.
Завтра нас чекає наш перший перевал – Kongma La. День буде важкий і довгий.
День 11. Chukung (4730 м) – перевал Kongma La (5535 м) – льодовик Khumbu - Lobuche (4910 м); пройдено - 14,01 км, набір висоти – 1022 м, спуск – 830 м.
Вийшли рано вранці. Вранці лежав сніг, притрусив стежки. Відразу не вдалося вийти на стежку до перевалу, витратили десь зайвих 30-40 хв. Спочатку місцями йти було легко, але з часом почався перший серйозний підйом; дуже стрімкий, між каменюками, весь час вгору, без жодної рівної ділянки. Було важко, рюкзак тягнув донизу, висота теж давалась в знаки, інколи треба було зупинятись просто щоб нормально вдихнути, з’явилась задишка. Перед самим перевалом розкинулось велике замерзле озеро. Підйом до перевалу дуже крутий і доволі небезпечний - крутий обрив зліва, вертикальна стіна справа. Перевал виявився вузеньким сідлом, на якому важко розминутись кільком людям. З перевалу відкривається фантастичний краєвид - справа стіна Ama Dablam нависає над долиною річки Імджа Кола, зліва – стіна Nuptse і Lhotse з масивними льодовиками, попереду – Makalu (8481 м), Island Peak та інші вершини.
Дорога вниз також була важкою. З перевалу нам треба було спуститись майже на 600 метрів по дуже крутому схилу всипаному каміннями, на самому початку вкритому снігом та льодом. Місцями треба йти по нестійкому сипкому камінню. В кінці стрімкого спуску на нас чекало останнє випробування – потрібно перейти льодовик Khumbu, який тягнеться від самого Евересту. Саме на цьому льодовику, далеко попереду, розташований базовий табір (EBC). Khumbu - могутній льодовик, який постійно змінюється і рухається зі швидкістю 1 метр в день. Льодовик – це суміш землі, дрібних камінців, кусків скель розміром з будинок, льоду, снігу, річок та озер. До того ж, Khumbu є найвищим льодовиком в світі. Він починається на висоті 7600 метрів і його язик сповзає аж до 4900 метрів. Перед підходом до льодовика почався дощ зі снігом та сильним вітром. Після виснажливого підйому та крутого спуску йти в таких умовах зробилося дуже важко. Часто доводилося перестрибувати з каміння на каміння, що доволі небезпечно. Нарешті після багатьох спусків та підйомів по льодовику ми побачили селище Lobuche. Коли бачиш перед собою денну мету переходу, стає легше долати останні метри до селища. Знаходимо свою лоджію і відразу на кухню грітися та замовляти вечерю. На кухні дуже багато туристів, але місце знаходимо й для себе. Якщо на початку маршруту на кухнях було вдосталь місця, мало туристів, то чим ближче ми підходимо до базового табору Евересту, тим більше людей, тим довше чекати виконання замовлення на вечерю.
Це був дуже важкий день походу. Порівняно з іншими днями, дійсно складний. Багато крутих підйомів, затяжний спуск, наш перший перевал – Kongma La (5535 м) і льодовик Khumbu. Під час цього переходу мінімальна температура була близько 0оС, максимальна – 26оС.
День 12. Lobuche (4910 м) - Gorak Shep (5140 м) – базовий табір Евересту (5360 м) - Gorak Shep (5140 м); пройдено - 12,43 км, набір висоти – 610 м, спуск – 374 м.
Перехід від Lobuche до Gorak Shep подолали легко. Правда, оскільки Gorak Shep останнє поселення перед Еверестом, заледве знайшли лоджії, та ще й доволі непогані. На кухні дуже багато людей та й ціни тут вже найвищі за весь похід. Пообідали і вирушили до базового табору Евересту. На цьому відрізку шляху дуже багато туристів, деяких доставляють кінно. Дорога до базового табору Евересту йде по краю морени льодовика Khumbu і поступову піднімається вверх. Йти легко, але підйом затяжний. Правда, з кожним набраним метром види стають все величніші. Складно повірити, що на Землі можуть бути такі пейзажі. Нарешті, ось він, базовий табір Евересту, з якого відважні підкорювачі тільки починають складний шлях до вершини світу. Посиділи десь з півгодини в базовому таборі, помилувались льодовиком Khumbu і льодопадом, зустрілись з українською групою, сфотографувались і пішли назад. На ніч повертаємося в селище Gorak Shep і готуємося до завтрашнього сходження на вершину Kala Patthar (5648 м).
День 13. Gorak Shep (5140 м) – вершина Kala Patthar (5648 м) - Gorak Shep (5140 м) - Lobuche (4910 м) - Dzonglha (4830 м); пройдено - 16,65 км, набір висоти – 862 м, спуск – 1177 м.
Прокидаємося рано вранці, адже сьогодні нас чекає сходження на справжню Гімалайську вершину - Kala Patthar, висотою 5648 м. Так, на тлі сусідньої Pumori (7161 м) і Евересту (8848 м) це гора виглядає зовсім маленькою, але вона на пару метрів вище Ельбрусу! Виходимо близько 4-ї ранку. Саме зранку, коли сходить сонце, є найбільший шанс побачити Еверест. Тож переходимо долину Gorak Shep і відразу дуже крутий підйом. Йти важко, дихати важко, дуже холодно вранці. І хоча в рукавицях, пальці рук змерзли, ноги теж. Ось і вершина. Дуже сильний вітер, холодно. Але як почало з’являтися сонце, стало трішки тепліше. На вершині було багато туристів, але це не було перешкодою для нас, щоб насолодитись Еверестом, Nuptse, Pumori, Ama Dablam і іншими грандіозними горами.
Спустились в Gorak Shep, зібрали речі, поснідали і вирушили в напрямку до Lobuche і Dzonglha. Йшлося на піднесенні, легко. Дорога до Dzonglha дуже мальовнича. Дуже зрідка зустрічаємо тільки поодиноких туристів. День видався довгим. Останній підйом до селища ледве повз, довгий день і загальна втома даються взнаки. Знаходимо свою лоджію, поселяємося і замовляємо поїсти. Відпочиваємо перед другим перевалом.
День 14. Dzonglha (4830 м) – перевал Cho La (5420 м) – льодовик Ngozumpa - Gokyo (4790 м); пройдено - 15,98 км, набір висоти – 1011 м, спуск – 1053 м.
Спочатку підйом був доволі легкий і простий, але доволі швидко він перетворився на карабкання. Згодом це вже було карабкання не тільки по камінню, а по снігу з льодом. Місцями сніг перетворився на гладенький дуже слизький лід. Було слизько, тож трекінгові палки особливо сильно допомогли. Вже можна було бачити перевал, але до нього треба було пройти по сніжному льодовику на перевалі Cho La. Нарешті, Cho La - 5420 м! Наш другий перевал. Півгодини відпочинку, фотографування, перекус снікерсами і далі в дорогу. Точніше круто вниз по дуже дрібному і нестійкому камінні, вкритому снігом та льодом. Іти дуже важко і слизько, камінці весь час сипались під ногами, без трекінгових палиць не обійтись. Спустилися до селища Dragnag, почав моросити дощ. Без відпочинку пішли долати ще одну перешкоду дня – льодовик Ngozumpa, який є найдовшим льодовиком в Гімалаях. Врешті решт, ми вийшли на льодовик і почали довгу дорогу через нього. Перехід льодовика – це постійні американські гірки: десятки метрів вверх, десятки метрів вниз. Психологічно важко, бо не видно краю цьому льодовику. На протилежну сторону льодовика ми піднялись повністю виснаженими, до того ж останні десятки метрів треба було карабкатися практично вертикально вгору. Перехід льодовика забрав усі сили. Але пройшовши льодовик десь через 200-300 м ми підійшли до краю пагорба з якого відкривався чудесний вигляд на озеро і селище Gokyo. Швидко вниз до села, знаходимо свою лоджію, нас відразу пригощають гарячим напоєм, заселяємося і йдемо в їдальню замовляти вечерю. В їдальні людно та тепло. Довгий день нарешті закінчився в теплій лоджії. Це був один з найважчих переходів.
День 15. Gokyo (4790 м) - Gokyo lake (4900 м) - Gokyo (4790 м); пройдено - 3,22 км.
День відпочинку. Милуємося краєвидами та гуляємо навколо озера Gokyo.
День 16. Gokyo (4790 м) – перевал Renjo La (5390 м) - Lungden (4380 м); пройдено - 13,60 км, набір висоти – 701 м, спуск – 1047 м.
Сьогодні день останнього перевалу. Дорога до перевалу Renjo La веде вздовж берега озера. Коли дійшли до кінця озера, почався крутий серпантин. На перевал ми вийшли, втомлені, але щасливі. Ми подолали останній, третій, перевал. Порівняно з іншими перевалами спуск був легкий. Після крутого спуску, почалась пряма ґрунтова стежка. Останніми днями в основному ми ходили по каміннях, тож ноги дуже скучили за землею, іти одне задоволення. На ночівлю зупиняємося в Lungden, дальше іти немає сили, всі втомлені, сильна мряка, холодно. Замовляємо вечерю. Петро замовляє душ, гарячий відсутній, тож приймає холодний! Власник лоджії вражений, бо він не пам’ятає, щоб хтось приймав холодний душ. Завтра у нас довга дорога вниз, маємо пройти майже 20 км і скинути майже 1000 метрів.
День 17. Lungden (4380 м) - Namche Bazar (3440 м); пройдено - 19,55 км, набір висоти – 527 м, спуск – 1388 м.
Вранці після сніданку вирушаємо в Namche Bazar. Погода чудесна, настрій теж, адже ми вже майже завершуємо свій похід. Знову з’являється ліс, а в селах, які проходимо, красиві рододендрони. Проходимо Thame – велике і дуже відоме шерпське село. Тут дуже красивий монастир. По дорозі побачили кудлатих гімалайських козлів. В Namche Bazar поселились в тому самому лоджі, де зупинялись раніше. Господар вражений! Ми впорались на кілька днів раніше, ніж рекомендують різні агенції. 
День 18. Namche Bazar (3440 м).
Чудесний день для відпочинку, для купівлі сувенірів. Зрештою випити пива та смачної кави! Можемо ж дозволити собі трошки розслабитися, адже головні цілі походу досягнуті. Святкова вечеря!
День 19. Namche Bazar (3440 м) - Lukla (2860 м); пройдено - 21,47 км, набір висоти – 806 м, спуск – 1365 м.
Сніданок. Багато речей, які вже нам не знадобляться, даруємо власникові лоджії. На знак поваги, вдячності та щасливого походу і повернення додому вони з дружиною дарують нам непальські рушники, зав’язавши їх на наших шиях. Фото на згадку, прощання і в дорогу. Знайомою вже стежкою, що в'ється по берегах річки серед соснових лісів, спускаємося в Lukla. На шляху знову переходимо по підвісних мостах, але вони вже не викликають таких вражень і ажіотажу, як було на початку походу. Хочеться вже швидше до Lukla, хоча ноги вже не хочуть слухатися. Вже перед Lukla знову невеликий підйом, ногами заледве пересуваю. Хочеться вже кинути наплічник…Ось вона Lukla! Поселяємося в лоджу біля самого аеропорту, біля самої злітної смуги. Будемо сподіватися, що завтра погода буде сприятлива і ми вилетимо.
День 20. Переліт Lukla – Катманду
Вранці швидко в аеропорт, проходимо реєстрацію, здаємо багаж, зала очікування. Один за одним роблять посадку та злітають невеликі літаки різних авіакомпаній. Погода гарна. Наш рейс о 10:00. З ранку літаки роблять по кілька рейсів, а після 10:00 запановує тиша, польоти припиняються, несприятлива погода. У залі очікування нагромадилася велика кількість людей. Треба сказати, що аеропорт Lukla дуже домашній. Тут можна спокійно вийти на злітну смугу, поговорити з працівниками, фотографувати. Після тривалого очікування всі так і роблять. Ми так само виходимо на злітну смугу і знайомимося з групою українців, які поверталися додому після сходження на верщину Mera Peak (6476 м). Вони разом з кількома американцями, після кількагодинного очікування в аеропорту, почали веселити людей. Дійшло до того, що почали пригощати всіх непальським роком. На наше здивування знервовані, втомлені туристи і місцеві непальці не відмовлялися від такого частування. Авіакомпанії одна за одною почали відміняти рейси і люди почали залишати приміщення аеропорту. До 15:00 в приміщенні залишилася тільки одна група людей (20), які мали квитки авіакомпанії Tara Airlines. Зазвичай після обіду польоти не здійснюють. Які ж ми були усі щасливі, коли працівники аеропорту повідомили, що Tara Airlines відправила літак в Lukla. Але питання все ж залишалося, чи зможуть пілоти злетіти? Десь о 16:30 ми вже сиділи в невеличкому літаку і через кілька хвилин повинні були злетіти над прірвою. Молимо Бога, щоб щасливо злетіти. Мить і ми вже над ущелиною, між горами, над рисовими полями… Стюардеса роздала льодяники, дивимось на пілотів через відчинені дверцята, їх ніхто не закриває, робимо відео, фотографуємо. Через 40 хв польоту Катманду зустрів нас спекою, сонцем, пилюкою, шумом вулиць і різноманіттям запахів. Заселяємося в той самий готель, що і раніше.
День 21-22. Катманду
У нас кілька днів у запасі, оскільки ми купляли квитки з фіксованою датою. Тож маємо вдосталь часу, щоб придбати сувеніри. Купляючи сувеніри, ми торгувалися з непальцями, іноді ціну можна було скинути в кілька разів. Відвідуємо також відомий храм Swayambhunath, в якому дуже багато мавп. Витримати в Катманду кілька днів дуже важко.
Світлини з походу можна переглянути за посиланням:
https://drive.google.com/open?id=19gHiH8GIwUa4yV4luHljKRme9n9y8fBH
Коротке відео про наш похід можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=nWHUORgTLMs&feature=youtube.
Аналізуючи похід, тільки тепер приходить розуміння того, наскільки він був складним і небезпечним. Попри це ми вже готові до наступних походів, випробувань і пригод!
Павло Бехта,
професор, доктор технічних наук,
завідувач кафедри технологій деревинних
композиційних матеріалів, целюлози та паперу
